ДОЧА́СНИЙ, а, е.

1. Який настає раніше нормального строку, раніше призначеного часу; передчасний. — Даруй мені, мій батеньку, той час, якщо ти хтів би, щоб твоя дитина одважно йшла на ту дочасну страту (Л. Укр., І, 1951, 244); Хто втратив останню надію у світі І снігом дочасної вкривсь сивини… Лиш той зрозуміє принаду і глиб І ціну життя (Перв., І, 1958, 335).

2. Який триває, діє деякий час; тимчасовий; протилежне постійний. — Це лихо дочасне, не вічне! — думаю (Вовчок, І, 1955, 143); Гомін, галас, стогін, сміх, життя здавалися, порівнюючи з тією тишею, якимсь-то дочасним непорозумінням (Л. Янов., І, 1959, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 399.