ДОТЕПЕ́РІШНІЙ, я, є. Який був у минулому, стос. до минулого. Найбільше голосів падало на старого, дотеперішнього війта (Фр., VIII, 1952, 16); Історія всіх дотеперішніх суспільств рухалась у класових протилежностях, які в різні епохи складалися по-різному (Комун. маніф., 1947, 33); Кожний дальший день за два дотеперішні стане (Круш., Буденний хліб.., 1960, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 392.