ДО́ТЕП, у, ч.

1. Кмітливий влучний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком. Я знов розвішував вуха, слухаючи їх оповідань, жартів, вигадок та дотепів (Фр., IV, 1950. 205); Марія терпляче зносила і глузування, і в’їдливі дотепи (Руд., Остання шабля, 1959, 21}.

◊ Си́пати до́тепами (до́тепи) див. си́пати.

2. розм. Здібність оформляти думку у вигляді влучних, гострих або смішних висловів. [Анна:] Справді, він не без дотепу, твій дон Жуан!.. (Л. Укр., III, 1952, 334); Якби тому хлопові дати можливість розправити крила!.. Якими талантами, якою глибиною мислі, яким дотепом, яким генієм у винахідництві, якою красою мови й пісні блиснув би він перед світом! (Вільде, Сестри.., 1958, 277).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 392.