ДОСКОНА́ЛО. Присл. до доскона́лий. Мав [Гейнріх Гейне] пізніше видати цілу поему досконало викінченою (Л. Укр., IV, 1954, 132); — Я досконало володію французькою мовою (Головко, II, 1957, 483).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 384.