ДОСВІ́ТНІЙ, я, є. Прикм. до до́світ. У неділеньку у святую У досвітнюю годину.. Задзвонили в усі дзвони (Шевч., II, 1953, 137); Спасибі, милі пташенята, За те, що пісню щастя голосну В досвітню пору чує моя хата (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 64); // Який буває перед сходом сонця, світанком. Досвітні огні переможні, урочі, Прорізали темряву ночі (Л. Укр., І, 1951, 87); Досвітня метушня по дворах та вулицях вже вляглася (Дн. Чайка, Тв., 1960, 109); // Стос. до досвіту. В районі столиці заспівали досвітні півні (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 383.