Про УКРЛІТ.ORG

дорікати

ДОРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОРЕКТИ́, ечу́, ече́ш; мин. ч. дорі́к, дорекла́, ло́; док., неперех., кому, розм., рідко перех. і без додатка.

1. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь. Дорікав горщик чавунові, що чорний; аж гулькі сам у сажі (Укр.. присл.., 1955, 217); — Чого се ти усе думаєш?..дорікає його Варка (Вовчок, І, 1955, 170); Ахмет зиркнув на двері халупки, гукнув Гусейна і дорікав хлопцеві за неприпустиме поводження з чужинцем (Досв., Гюлле, 1961, 83); Тепер Тася нервово ходила по кімнаті з папірцем у руках і цілком слушно дорікала матері (Дмит., Розлука, 1957, 112).

2. чим. Ставити що-небудь у докір комусь, — Ет, реп’яхами дорікаєш!Сказав Бровко (Гл., Вибр., 1957, 152); Вона може легко виділити свою садибу з їхньої і житиме на окремому господарстві, аніж має їсти їхній гіркий мед, яким її люди вже й так дорікають (Кучер, Прощай.., 1957, 342).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 377.

вгору