ДОРІКА́ННЯ, я, с. Дія за знач. доріка́ти. [Нянька:] Відтоді почались сварки [з дружиною], сльози, дорікання!.. (Кроп., III, 1959, 102); Терпеливо зносила [невістка] дорікання, щоб не озлить матері (Горд., II, 1959, 236); // Незадоволення, звинувачення, висловлені комусь з приводу чого-небудь. Князь Курбський утік до Литви і відтіля надсилав повні трутизни і дорікань листи цареві (Ів., Таємниця, 1959, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 377.