ДОРА́ДНИК, а, ч.

1. рідко. Той, хто дає поради, радить що-небудь; порадник. — Я старався лиш про те, щоби бути дорадником і помічником тим, що зверталися з довір’ям до мене (Коб., І, 1956, 270); А поки що Сава порядкував на бригаді — пер вий [перший] дорадник, права рука бригадирова (Горд., І, 1959, 544).

2. діал. Назва службовця-консультанта.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 376.