ДОПОВІ́ДА́Ч, ві́дача́, ч. Той, хто робить доповідь, повідомлення. — Узяв я на урочистих зборах після доповідача слово (доповідач аж з області був) та й розійшовся хвилин на п’ятнадцять (Мур., Бук. повість, 1959, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 373.