ДОЛІ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ДОЛІЧИ́ТИСЯ, лічу́ся, лі́чишся, док., перев. із запереч. н е. Лічачи, знаходити, виявляти те, що повинно бути. Сьогодні, як і перш, він лічив, рівняв рахунок до рахунку, але ні до чого не міг долічитися (Гр., II, 1963, 92); Сама [Христя] Остапа квапила старостів швидше слати, щоб уже й не чіплявся ніхто. Та й тягти далі вже ніяк: баби, звісно які — долічаться — і так уже сорому не минути (Головко, II, 1957, 399).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 359.