Про УКРЛІТ.ORG

долілиць

ДОЛІ́ЛИЦЬ, присл. Обличчям до землі, вниз; ниць. Юрко лягає на печі долілиць і шниряє згори очима по хаті (Козл., Ю. Крук. 1957, 31); Василь спав на животі, долілиць, сховавши обличчя в долонях (Загреб., Спека, 1961, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 359.

вгору