ДОЛІ́ВКА, и, ж. Утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в приміщенні; взагалі підлога. То лінива дівка, як не мита долівка (Укр.. присл.., 1955, 196); Ось вона босими ногами почовпала по холодній долівці прямо до стола (Мирний, IV, 1955, 298); На цегляній долівці лежали кружки (Коцюб., І, 1955, 39); Місяць крізь віття ткав у клуні на долівці якісь химерні узори (Головко, І, 1957, 135); Пішов [Арсен] через просторий порожній зал по кахляній долівці (Дмит., Розлука, 1957, 108)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 359.