ДОЛА́ДНИЙ, а, е.

1. Який має пропорційні і красиві форми (про гарну зовнішність). Добрі люди доглядали, Шанували, поливали, Щоб жила краса моя, Щоб доладна була я (Гл., Вибр., 1957, 302); — То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка (Н.-Лев., II, 1956, 264); —Додому час, — промовив Роман і теж поглянув на невеличку, доладну постать Христини (Стельмах, Хліб.., 1959, 70); // Який приємно, красиво звучить (про музику, співи, голос). Зі шляху обізвалася неголосна, доладна пісня, дзвякнуло стремено (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 25).

2. Який справляє приємне враження; який відповідає певним вимогам. Давно я нічого не читав такого доладного і з таким смаком (Мирний, V, 1955, 378); — Інженер з нього доладний, нічого не скажеш! — говорив сам з собою Синявій (Ле, Міжгір’я, 1953, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 357.