ДОКІ́РЛИВО. Присл. до докі́рливий. — А бач, украв, та не вмів сховати, — сказав докірливо Балабуха (Н.-Лев., III, 1956, 27); Учитель докірливо похитав головою (Ю. Янов., II, 1954, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 352.