ДОКУ́ЧЛИВИЙ, а, е. Який докучає; набридливий. Колись в своє убогеє село В докучливу осінню пору, Вночі до батькового двору Мене далеким вітром занесло (Вас., II, 1959, 485); Монотонно гула на шибці докучлива осіння муха (Дмит., Розлука, 1957, 244); Відкинула вона далеко назад докучливе волосся (Довж., І, 1958, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 357.