Про УКРЛІТ.ORG

докучати

ДОКУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОКУ́ЧИТИ, чу, чиш, док. Повторюванням, одноманітністю дій, слів і т. ін. неприємно вражати; набридати. Він довгі літа докучав панові різними процесами (Фр., III, 1950, 266); Він часто докучав дидаскалам [учителям], розпитуючи їх, що означає те чи те (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316); Докучила баба своїми словами дідові (Ів., Укр.. казки, 1950, 89); // перен. Не давати спокою, мучити, турбувати (про почуття, хвороби, думки і т. ін.). Голод почав йому докучати і разом з голодом почала злість підступати під серце (Фр., IV, 1950, 72); Не міг зразу одповісти на Ваш останній лист, серце так докучало, як ніколи перше (Коцюб., III, 1956, 379).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 357.

вгору