ДОКУ́ПИ, присл. В одно місце; разом. Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися (Шевч., І, 1951, 388); Через звалені докупи якісь архіви, друкарські машинки, цілі стовпи кошиків з помідорами Вадим Успенський продерся до вікна (Панч, В дорозі, 1959, 58); // В одно ціле. В цю мить, мов за командою, вздовж цілої валки заторохкотіли постріли, що іноді зливались докупи (Досв., Вибр., 1959, 91); Вогонь священного гніву і боротьби проти загарбницького хижацтва німецького мілітаризму ще більш з’єднав докупи слов’янські народи (Тич., III, 1957, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 356.