ДОКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОКРУТИ́ТИ, учу́, у́тиш, док.

1. перех. Закінчувати крутити що-небудь; крутити до кінця. Давно почалося [кіно], вже, мабуть, докручують останні частини (Гончар, І, 1954. 513); Докручувати цигарку.

2. неперех., перен., розм. Те саме, що докру́чуватися 3. [Xрапко:] З моєї хати, з мого двору, та через село ведуть… люди дивляться, вороги мої.. вигукують услід: а що піймався?! а що докрутив!.. (Мирний, V, 1955. 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 355.