ДОКОРОТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Заповнити, зайняти чим-небудь час, намагаючись зробити непомітним його протікання. — Насилу ніч ту докоротала (Сл. Гр.); // Провести життя одноманітно, нудно. Повернув [дід] домів, до мого вітця, і спокійно докоротав.. життя (Фр., VIII, 1952, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 354.