ДО́КА, и, ч. і ж., розм. Людина, добре обізнана з чим-небудь, досвідчена в чому-небудь; знавець своєї справи; дойда. — Он між ними, Дивись, — сидить з Ромна багач Розумний, дока, про все знає (Мирний, V, 1955, 287); — Ну — дока! — знов розсміявся Головін. — Навіть титул використає, щоб більше грошей уторгувати (Бурл., Напередодні, 1956, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 350.