ДОДІ́ЛЬНИЙ, а, е, розм.

1. Довгий, до самої долівки, викроєний з суцільного шматка матерії (перев. полотна). Мати у білій сорочці додільній, білою хусткою зав’язана, лежить на лавці (Вовчок, VI, 1956, 225); Додільна сорочка з вставкою, виготовленою з льняного полотна, прикрашалась на рукавах і внизу витканими кольоровими горизонтальними смужками (Матеріали з етногр.., 1956, 58).

2. рідко. Високої якості. — На ввесь вік постачить згадувати та радіти, що довелося хоч одну річ зробити додільну (Л. Янов., І, 1959, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 345.