ДОДИВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, яє́шся, недок.. ДОДИВИ́ТИСЯ, дивлю́ся, ди́вишся; мн. доди́вляться; док.

1. Пильно, уважно дивитися, щоб побачити, розглянути кого-, що-небудь; приглядатися. Вона почала до всього додивлятися, ближче з усім знайомитися (Мирний, І, 1954, 67); За комбайном цюпає [дибає] і дід Олекса, він до всього додивляється, все перевіряє (Стельмах, Над Черемошем, 1952, 289); — Хіба його [трактора] одним оком додивишся? ..Я зразу побачив, що в темноті нічого не видно (Панч, II, 1956, 101).

2. Закінчувати дивитися; дивитися до кінця, до певної межі. Мар’яна Крізь тин дивилася на те. Не додивилася, упала І тяжко, тяжко заридала (Шевч., І, 1963, 154); — Чекайте, діду, додивлюся… — На кого? — А на козаків (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 85).

3. тільки док. Пильно вдивляючись, розглядаючи, помітити що-небудь. Їжак-неборак якось не додивився та й спіймався в сильце (Фр., IV, 1950, 77); Вона додивилась, ..що на спідній губі була маленька ямочка саме посередині (Н.-Лев., І, 1956, 436); Жінка, що була в вагоні, бачила ці молитви [Фатьми] і додивилась: замість аллаха — Ленін (Ю. Янов., І, 1958, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 344.