ДОДАТКО́ВИЙ, а, е.

1. Який є додатком (у 2 знач.) до чого-небудь. Ланка одержала в додаткову оплату 900 пудів картоплі (Вол., Сади.., 1950, 106); Варя Кочубей виливала з алюмінію ложки в неробочий час. Це додаткове навантаження вона взяла на себе добровільно (Ткач, Плем’я.., 1961, 46).

∆ Додаткова вартість, ек. — вартість, створювана працею найманого робітника зверх вартості робочої сили і безплатно привласнювана капіталістом. У капіталістичному суспільстві, де панує приватна власність на засоби виробництва і метою виробництва є додаткова вартість, організація праці являє собою знаряддя експлуатації (Ком. Укр., 4, 1960, 37).

2. грам. Який виконує роль додатка (у 3 знач.). Підрядним додатковим реченням називається таке, яке пояснює або заміняє додаток головного речення (Грам. укр. мови, II, 1957, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 343.