ДОГІ́ДЛИВИЙ, а, е. Який догоджає кому-небудь, намагається задовольнити чиї-небудь бажання. І тямущий, і догідливий [Данило], та.. убили хлопця парубки на досвітках (Бурл., О. Вересай, 1959, 112); // зневажл. Який нещиро, улесливо догоджає. — Чи цей догідливий суб’єкт, Буває, не з балету? Навшпиньках ходить в кабінет, Навшпиньках — з кабінету (Воскр., З перцем!, 1957, 210); // Який виражає улесливість; власт. підлесливій, нещирій людині. І хто б у цей час не заглянув у його догідливі очі, ніколи б не повірив, що він за в’язку сушняку може до півсмерті катувати людину (Стельмах, Хліб.., 1959, 95); На плескуватому, мов варениця, обличчі лисніла догідлива посмішка (Хижняк. Невгамовна, 1961, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 339.