ДОГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ДОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док.

1. перех. і неперех. Закінчувати говорити; говорити, висловлювати що-небудь до кінця. Остатні слова Мотруна договорювала вже біжучи вулицею до панського току (Л. Укр., III, 1952, 670); Дьяконову.. інколи здається, що Оленчук не все йому договорює, що є в нього на думці щось своє (Гончар, Таврія.., 1957, 352); Всі, не дослухавши розмови, не договоривши слів, попливли до гурту (Вас., І, 1959, 317); Вона навіть не дала йому договорити (Ткач, Арена, 1960, 126).

2. перех., розм. Наймати кого-, що-небудь для виконання якої-небудь роботи або для інших потреб. Одного дня ми зранку договорили підводу в хуторського селюка ..і в святковому настрої вирушили з дому до Журбиної школи (Вас., II, 1959, 495); — Збудую [хату], уже й майстрів договорив, обсаджу тополями й вишнями (Головко, І,1957, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 341.