ДОГА́НА, и, ж. Засудження, несхвалення чиєї-небудь поведінки, чиїхось учинків і т. ін.; осуд. Краще розумна догана, ніж дурна похвала (Укр.. присл.., 1955, 394); І поет від свого люду Не почує слів догани (Л. Укр., І, 1951, 386); // Офіційна негативна оцінка чиїх-небудь учинків, чийогось ставлення до роботи і т. ін. [Ромодан:] Скажіть, Федоре Гавриловичу, а за що вам дали сувору догану в сорок другому році? (Корн., II, 1955, 299); Правильно зробив комсомольський комітет, знявши з нього догану (Руд., Вітер.., 1958, 432).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 338.