ДОВІ́РЛИВО. Присл. до дові́рливий. Вона довірливо сперлась на його рамено (Коб., І, 1956, 73); Вона дивиться на хлопця тепло й довірливо, ніби читає Максимові думки (Цюпа, Вічний вогонь,1960, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 335.