ДОВІ́Р’Я, я, с. Ставлення до кого-небудь, що виникає на основі віри в чиюсь правоту, чесність, щирість і т. ін. Ся просьба показує таке Ваше довір’я до мене і таку повагу, якої я, може, й не заслужила (Л. Укр., V, 1956, 129); Хотілося бути з ним удвох, звірятися йому в своїх мріях, почувати до нього безмежне довір’я, слухати його мову… (Донч., V, 1957, 275).

◊ Вла́зити (влі́зти, вкрада́тися, вкра́стися, втира́тися, вте́ртися і т. ін.) в дові́р’я — різними підступними діями, хитрощами і т. ін. домагатися довірливого ставлення до себе. Вже більше року услуговував він ворогові, чинячи диверсії в партизанському загоні «Сокіл». Йому вдалося вкрастися в довір’я командування (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 85); Агент примовочками, смішком, багатозначними натяками то сяк, то так підкочується до дядьків, втирається в довір’я (Стельмах, Хліб.., 1959, 203); Вхо́дити (увійти́) в дові́р’я — домагатися довірливого і доброго ставлення до себе. Яремченко поцікавився, як Біляєв зумів увійти в довір’я переяславських верховодів (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 335.