ДО́ВШЕ, присл. Вищ. ст. до до́вго. — Нічко мила! Коли б з тобою довше буть (Гл., Вибр., 1957, 275); — Антонівку краще раніше зняти, довше взимку лежатиме… (Донч., І, 1956, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 338.