ДОВГОРУ́КИЙ, а, е. З довгими руками. В кутку підпирав стіни високий Семен Мажуга, з запалими грудьми та довгорукий, весь як складаний ножик (Коцюб., II, 1955, 44); Алієв, високий і сухий, довготелесий, довгорукий, промовляв, як завжди, вдумливо, повільно (Донч., II, 1956, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 332.