ДОВГОВУ́СИЙ, а, е. З довгими вусами, вусиками. Довговусі степовики, що постачали із Кишлави городину, стояли біля своїх високих маж і лінькувато торгувалися з перекупками за дині (Панч, І, 1956, 63); Гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь (Коцюб., II, 1955, 231).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 331.