ДОВГОВ’Я́ЗИЙ, а, е, розм.

1. З довгою шиєю; довгошиїй.

2. Те саме, що довготеле́сий. Довгов’язий німецький офіцер з сухим носом стояв уже за столом (Панч, В дорозі, 1959, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 331.