ДО́ВБИШ, а, ч., заст. Литаврист. Хай в литаври вдаре довбиш, Хай заграють сурмачі (Щог., Поезії, 1958, 203); Десь опівдні до литавр, які стояли біля стовпа на майдані, підійшов довбиш з короткими палицями і почав барабанити (Панч, Гомон. Україна, 1954, 256).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 330.