ДОБРЯ́ГА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що добря́к. -Добряга Замєховський, — шепнув він. — Таки не забув мене (Фр., II, 1950, 249); Пан Енгельгардт і старого добрягу Венеціанова прийняв не краще, ніж Брюллова (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 326.