ДОБРОЧИ́ННИЙ, а, е, рідко. Те саме, що доброді́йний 2. Послухавсь товариш і ліг, і натруджене тіло і душу сон доброчинний в ту ж саму хвилю міцно обняв (Дн. Чайка, Тв., 1960, 156); Містер Багге, як завжди,— лагідний, доброзичливий, доброчинний (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 289).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 326.