ДОБРОХІ́ТНО, заст. Присл. до доброхі́тний. [Орися:] Піду в найми, буду робити на себе, а доброхітно топитися не хочу (Фр., IX, 1952, 77); Треба мати велику силу волі і мужній дух, щоб доброхітно звалити на свої плечі отаку гору праці! (Вол., Місячне срібло, 1961, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 326.