ДОБРОЗИ́ЧЛИ́ВО. Присл. до добрози́чли́вий. Вітчим і тепер доброзичливо ставився до свого пасинка, вряди-годи допомагав йому то тим, то сим (Кол., Терен.., 1959, 32); Устина доброзичливо пробирала зятя. — Коли раз за день їсти, то можна захворіти (Чорн., Потік.., 1956, 301).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 325.