ДОБРОДІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який має на меті давати матеріальну допомогу бідним. Міністерство внутрішніх справ затвердило статут нового добродійного товариства (Коцюб., III, 1956, 198).

2. Який приносить користь, дає добро. Добродієм я величаю його тільки з української гречності, а зовсім не тому, щоб він уславився чимсь добродійним або хоч просто добрим (Сам., II, 1958, 356); * Образно. Після лютої зими настала добродійна весна (Барв., Опов.., 1902, 418).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 324.