ДОБРЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. добрі́в, добрела́, ло́; док., розм. Повільно, переборюючи втому, слабість, дійти до кого-, чого-небудь, до якого-небудь місця, предмета. Василина насилу добрела до других дверей (Н.-Лев., II, 1956, 97); Знесилено добрів [професор] до однієї з лав на набережній і, важко дихаючи, сів (Собко, Скеля.., 1961, 105); // Не поспішаючи, повільно йдучи, прийти куди-небудь. — Не налягай так на ноги! Аби надвечір до міста добрести (Мирний, III, 1954, 67); Десь аж опівдні добрела партія до невеличкої річки (Мушк., Серце.., 1962, 312).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 321.