Про УКРЛІТ.ORG

дмухати

ДМУ́ХАТИ, аю, аєш, недок.

1. Випускати з рота сильний струмінь повітря; дути. — Ось гляньте, який гладкий! — і Рудик дмухав вівчарикові між пір’ячко, щоб показати, який він гладкий (Коцюб., І, 1955, 220); Музиканти завзято дмухали в свої труби (Гончар, І, 1954, 323); Ігор натирав гудзики крейдою, чистив їх суконкою, дмухав на них, навіть слинив (Багмут, Щасл. день.., 1951, 105); // чим, що. Струменем повітря з рота направляти щось на кого-небудь. — О, вона вже не прийде сюди! — весело відповіла панна, сідаючи біля мене і дмухаючи мені дим із своєї папіроски просто в очі (Фр., IV, 1950, 288); Бурлака присунувся до Василини ще ближче та все дмухав на неї смердючим тютюном (Н.-Лев., II, 1956, 100).

2. Нести, гнати, рухати струмені повітря; віяти. Та вітер, бач, дмухав Усе по діброві (Метл. і Кост., Тв., 1906, 346); У відчинену кватирку дмухав пахучий вітрець (Донч., І, 1956, 371); Вітер грайливо дмухав йому в сіре обличчя теплими хвилями (Панч, В дорозі, 1959, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 313.

вгору