ДЛЯ, прийм., з род. в.

1. Указує на особу, предмет і т. ін., заради яких що-небудь здійснюється, відбувається, яким що-небудь призначається. — Слухай, козаче, пісню русалки, — То ж я для тебе співаю! (Л. Укр., І, 1951, 329); Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди (Сим., Земне тяжіння, 1964, 10); // Указує на призначення предмета. Любов несе в руках невелике пуделко і стирочку, Орест — гіпсову головку і дошку для малювання (Л. Укр., II, 1951, 35); Хата ділиться сіньми на дві половини: в одній — направо від вхідних дверей жиє [живе] сторож, а наліво — світлиця для туристів (Коцюб., III, 1956, 45).

2. Указує, з якою метою здійснюється, відбувається що-небудь. Раз у бабусі Шелестихи Я на тім тижні гостював І любим діткам для потіхи Химерну вигадку дістав (Гл., Вибр., 1957, 281); Для більшої певності він понюхав корінці, але вони мали звичайний дух (Коцюб., І, 1955, 212).

3. Указує на особу, предмет, яких стосується названа обставина, якість і т. ін. Сиділи, руки поскладавши, Для них все празники були (Котл., І, 1952, 149); О, не забуду я тих днів на чужині! Чужої й рідної для мене хати, Де часто так доводилось мені Пекучу, гірку правду вислухати (Л. Укр., І, 1951, 109).

4. рідко. Указує на причину якоїсь дії. Для першої стрічі з панною Устею він їй дарує оці квіти (Коцюб., II, 1955, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 313.