ДИЯКОНИ́ХА, и, ж., церк., розм. Жінка диякона. Молода, але змарніла, убого вбрана жінка щось шепоче на вухо поважній старій вдові-дияконисі (Л. Укр., II, 1951, 227).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 293.