ДИЯ́ВОЛ, а, ч. Те саме, що біс1; чорт, сатана. — Поїду в Київ, помолюся. Молитва, може, прожене Диявола… (Шевч., II, 1953, 224); — Не хочу я з ним жити, хай з ним чорти та дияволи живуть (Мирний, І, 1954, 158); // Уживається як лайливе слово. Один тільки кучер вигукує: «Ну, дияволи!» та докупи зводить коней (Мирний, IV, 1955, 251).
◊ До дия́вола (к дия́волу) — те саме, що До бі́са (див. біс1); геть. — Я сказала… незграбно пошито. —Ну і к дияволу її, коли так! — рішила панночка, зірвавши з себе.. блузку (Л. Укр., III, 1952, 602).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 292.