ДИЧА́ВИНА, и, ж., розм. Те саме, що дичина́ 2: глушина. [Юнак:] Пустиня навкруги, дичавина, живої душі немає й близько (Вас., Незібр. тв., 1941, 147); — Ех, сюди б [у тайгу] машину дати, рейки прокласти, щоб гудок паровоза враз розбуркав цю мертву дичавину! (Донч., II, 1956, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 292.