ДИ́ХАЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ди́хати 1. Люди тіснилися, щільно пристаючи один до одного, і формувалося одне велике тіло, гаряче, пітне, дихаюче сотнями ротів (Коцюб., І, 1955, 276).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 292.