ДИСЦИПЛІНО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до дисциплінува́ти. Інколи він озирався на спритних друкарок та рахівників.. або на не в міру дисциплінованого писаря-діловода (Ле, Міжгір’я, 1953, 173).

2. прикм. Який незмінно дотримується вимог дисципліни, правил поведінки і т. ін.; організований, витриманий. Суцільними колонами підходили знесилені, але дисципліновані січовики (Кач., II, 1958, 390); //рідко. Здійснюваний на засадах, принципах твердої дисципліни. Треба, щоб Комуністична спілка молоді виховувала всіх з молодих років у свідомій і дисциплінованій праці (Ленін, 31, 1951, 262).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 287.