ДИСПОНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док.

1. У капіталістичних країнах — розпоряджатися вільними сумами, які є на рахунках у кореспондентів банку або у комісіонерів.

2. перен. Зловживати владою, владно розпоряджатися. — Як то, як бог дасть?.. Що тут бог має диспонувати, де моя повна власть і сила? (Фр., VIII, 1952, 41); Гестапо диспонувало згодою турецького мільйонера на співробітництво (Загреб., Європа 45, 1959, 200).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 286.