ДИСИДЕ́НТ, а, ч., заст. Віровідступник. Замість віротерпимості до дисидентів інтереси країни твердо висунули на порядок денний релігійну унію (Ле, Наливайко, 1957, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 283 - 679.