ДИМО́ВИЩЕ, а, с. Збільш. до дим 1. Останній рів димовищем пропах, Останню гільзу кинула гармата (Мал., Звенигора, 1959, 319); Над донським степом у сірому димовищі битви стояло червоне сонце (Цюпа, Назустріч.., 1958, 233).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 278.