Про УКРЛІТ.ORG

дим

ДИМ, у, ч.

1. Суміш дрібних твердих частинок (сажі, попелу і т. ін.) і газоподібних продуктів, які виділяються в повітря при згорянні чого-небудь. З десять скирт хліба палало,.. од їх піднімався густий дим (Н.-Лев., II, 1956, 196); Із пароплава в’ється дим (Рильський, II, 1946, 66); Тютюн — єдина моя відрада. Запалиш, ковтнеш їдкого диму і заспокоїшся трохи (Кол., На фронті.., 1959, 44); * У порівн.Ось пройшла череда й на дорозі курява встала, — червона, мов дим пожару, здається вона проти західного сонця (Л. Укр., III, 1952, 476); Було стільки надії, стільки планів, і все те розвіялось, як дим (Збан., Єдина, 1959, 88); // перен. Про щось невиразне, що існує тільки в мріях, в уявленні. Ну, невже вся моя робота, всі мої пориви серця, думки, надії, все, все, що святе для мене, — один дим..? (Мирний, V, 1955, 344); Для неї [дівчини] все оце ще дим, Сторінка невідома (Дор., Три богатирі, 1959, 35); // рідко. Те саме, що ди́мка 1. Від листків падучих ніжний шерех Заплітається в ранковий дим (Рильський, Голос. осінь, 1959, 9); 3 Азова плине ранній дим (Нагн., Вибр., 1950, 95).

◊ Аж дим іде́ — дуже інтенсивно. Працювали ми так, що аж дим ішов (Мик., І, 1957, 472); Тим часом Василина прискорила нишком темп, вихопилась наперед і починає сапати, аж дим іде (Бабляк, Вишн. сад, 1960. 63); Ди́му без вогню́ не бува́є (нема́є) див. вого́нь; Дим коро́мислом (стовпо́м): а) дуже густий дим. І тут [у хаті], як і надворі, лузали насіння, курили, аж дим уже коромислом, і балакали шумне (Головко, II, 1957, 126); б) шум, гамір. Прийшов дід Хома.. Принесли пилку, сокири, заступ, дерев’яний ящик з інструментом. — Ого, та в вас уже тут дим коромислом! — вдоволено настовбурчив.. брови (Збан., Малин, дзвін, 1958, 76); Дим пуска́ти в о́чі кому — вводити в оману когось. — Кому ви дим пускаєте в очі? Хіба в цьому — в благополучній загальній цифрі — і є всі найзаповітніші інтереси району? (Ряб., Жайворонки, 1957, 34); [З] ди́мом пішло́ (взяло́ся) — згоріло, загинуло. Правда, він був тепер бідний: увесь кількатисячний маєток, нагарбаний за кілька літ, пішов з димом (Фр., III, 1950, 44); Стара, батьківська хата ще в війну з димом пішла (М. Ол., Чуєш.., 1959, 13); Пусти́ти з ди́мом — спалити. — Падлюки [фашисти]! У мене хату пустили з димом (Гончар, І, 1954, 27); У дим п’я́ний — зовсім сп’янілий. [Ромодан:] І камердинера бачив, тільки він лежав у дим п’яний (Корн., II, 1955,280); —Не бачите що! П’яний у дим! (Головко, І, 1957, 412).

2. іст. Житло, господарство як податкова одиниця. Фіскальна одиниця — дим — у поборових реєстрах означала не дим-родину, а дим-дворище, що об’єднувало певну групу димів-родин. Таким поборовим реєстром був Київський реєстр 1628 р. (Укр. іст. ж., 1, 1960, 76); Селяни, що сиділи на державній землі, вносили в державну казну подимне (від диму, тобто від житла) і ланове, сплачували десятину на користь церкви і податок (стацію) на утримання польського війська (Іст. УРСР, 1,1953,158); // Податок, який нараховувався в стародавній Русі залежно від кількості печей і димарів у господарстві; подимне.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 277.

вгору